Звісно, мені
хочеться написати про два неймовірних готелі, в яких ми жили, про Турдом, про
мега ефективне поєднання роботи з відпочинком, про цікавих тренерів, про
вечірні розваги і нашу офігєнну команду, ні!, навіть сім’ю - нашу чудо МЕРЕЖУ! Саме
це все буде дарувати мені ейфорію в будь-якому місці в будь-якому куточку світу,
навіть якщо це не буде Rixos ))
Та цього разу
додалося щось таке, що навіть змінило мене до певної міри (не буду заглиблюватися
в психологічні хащі)). Цим «чимось» був Дахаб.
Коли в перший раз
в житті стаєш на дошку для віндсерфінгу і тобі це вдається!!! Коли нерівномірна
засмага. Коли забуваєш, що хочеш їсти, пити і спати. Коли тебе фотографують
несподівано в перекошеній бандані і кумедній позі, а тобі все одно, бо погляд
горить і щоки болять від постійної посмішки. Коли на третій день тренувань проходиш всю лагуну, жодного разу не падаючи у
воду і вважаєш це особистим шаленим рекордом, всім досягненням досягнення! Саме
тоді розумієш, що живеш. Живеш на повні груди, на широку ногу, в кайф, безтурботно
і як там ще можна жити, щоб круто! Саме там забуваєш всі умовності і
стереотипи, всі негаразди і напряги галасливого міського життя.
Це був ліричний
відступ. Тепер трошки по суті )
Дахаб - це не
місто; це море, пустеля, люди і атмосфера. Абсолютно нетуристичний курорт, тут
практично немає випадкових людей. В кожного своя особлива мета. У списку
відповідей на «чому Дахаб?» першою в мене була б – море. Віндсерфінг,
кайтсерфінг, вейкбординг, дайвінг, фрідайвінг, снорклінг, моторні човни, катери
і просто валяння на пляжі з інопланетними пейзажами навкруги.
Цікава
особливість Дахабу – основна маса тих, кого ми зустріли не відпочиває тут. Вони
тут живуть. Місяць, півроку, рік, десять років… Ніколи б не подумала, що в
Єгипті можна жити десь крім готелів, бажано п’ятизіркових, бажано з all
inclusive. І от я зустрічаю всіх цих щасливих людей і розумію, що щасливими їх
робить життя в Дахабі. Тут працюють, тут займаються спортом, тут народжують дітей
і виховують їх вільними від зайвостей «реального» світу.
Рай фрілансера –
зняти квартиру або цілу вілу, їздити на велосипеді на ринок за продуктами,
готувати собі чудо вечері або ж харчуватися в місцевих кафешках, де ціни
адекватні, і страви смачні (варто обирати кафе з виходом до моря і лежаками – ви
в воді , поки готуються страви). Плавати в ультра прозорому морі, освоїти нові
види спорту, займатися йогою, малюванням, танцями і навіть підівчити іноземні
мови.
Я думаю, тут саме те місце, де можна зазирнути в себе, впорядкувати
думки, розкрити таланти, умиротворитися і побачити всю картину в цілому. Tranquility і dolce far niente.
До вражень від
моря додам ще одне важливе – враження від Blue Hole. 130-метрова вертикальна
підводна печера, оточена кораловими рифами, один з найвідоміших дайверських спотів
у всьому світі. Ну і найнебезпечніших, хоча це стосується шалених дайверів )). Ми ж
просто над нею поплавали з масками і відчули всю силу і таємничість невідомої
безодні під собою.
Додатковий бонус до моєї і так вже до краєчків наповненої
чаші емоцій – переміщення по Дахабу на пікапах. По бездоріжжю, на шаленій
швидкості, сидячи на чому попало, вітер в обличчя, море з одного боку,
дивовижні гори – з іншого. Реакція на це все – нестримний сміх від захоплення!
Що крім моря?
Пустеля, бедуїни – інший світ, навіть інша планета. Поїздка на пікапах вглиб,
між гори і піски, що зливаються в один колір з небом, коли починає вечоріти.
Бедуїнський
вечір навколо вогнища, баран, запечений під землею, смачнючий чай і танці під
співи місцевих талантів, прогулянка до місцевого ексклюзиву – водоспаду в горах
(і таке буває!).
Ще одне колоритне
місце – дахабський ринок.
На мінімальній площі шалений асортимент всього!!!
Овочі, фрукти, торти, закрутки, борщі, оселедці під шубами, пиріжки, рулетики і
компоти; яскраві єгипетські шарфи і купки секонд-хенду, прикраси і різні дитячі
дрібнички. Місцеві жителі приходять сюди не лише пошопитися, а навіть більше
поговорити, дізнатися новини, просто потусуватися.
На жаль, не встигла
скуштувати місцевих наїдків, бо хотілося більше побачити, пофоткати і ще прогулятися вздовж берега.
Неймовірно вдячна Равілю Хамітову за натхнення і за переведення (практично за руку) до іншої реальності. Дуже хотілося б
розповісти більше, але для цього потрібно зануритися глибше – і в прямому, і в
переносному значенні. А поки що я залишаюся з новими яскравими мріями, які на
очах перетворюються в досить конкретні плани. До скорої зустрічі, Дахаб!
* Історія про те, як я везла до Єгипту повну валізу вечірніх суконь і підборів, бо заброньовані готелі були делюкс класу, і як проходила половину часу в твердій від морської солі спідниці і пляжних тапках, не понижуючи при цьому градус щастя!
Оля Осипенко
Немає коментарів:
Дописати коментар